Телемедицина стала інструментом, що дає змогу зберегти доступність медичної допомоги, зокрема на первинному рівні, навіть у воєнних реаліях. Проте медичні онлайн-послуги — не заміна очного прийому, а ефективне доповнення. Розберемося, що передбачає телемедицина на первинці та які вимоги висуває до неї законодавство. Окреслимо юридичні межі телемедичної практики та відповідальність лікарів і закладів охорони здоров’я, які її провадять.
Сутність телемедичної допомоги
Базовий документ, що регламентує організацію медичної допомоги із застосуванням телемедицини, — наказ МОЗ «Про затвердження нормативних документів щодо застосування телемедицини у сфері охорони здоров’я» від 19.10.2015 № 681 (далі — Наказ № 681).
Наказ № 681 затверджує, зокрема, Порядок організації медичної допомоги на первинному, вторинному (спеціалізованому), третинному (високоспеціалізованому) рівнях із застосуванням телемедицини (далі — Порядок № 681). Документ визначає терміни, механізми, інструменти, технічні вимоги й відповідальність суб’єктів телемедицини. Насамперед розберемося, що передбачає телемедична допомога та які функції може виконувати телемедицина.
Телемедицина — це не просто онлайн-розмова лікаря з пацієнтом, а комплекс дій, технологій і заходів, які лікар застосовує під час медичної допомоги з використанням засобів дистанційного зв’язку. Телемедична допомога відбувається у вигляді обміну електронними повідомленнями
Телемедицина — форма медичної допомоги, яка доречна переважно в ситуаціях, коли фізична присутність лікаря або пацієнта неможлива або обмежена. Її ключове призначення — забезпечити доступ до якісної медичної допомоги у випадках, коли відстань є критичним чинником її надання. Однак у системі охорони здоров’я вона виконує ширший спектр функцій, зокрема:
- клінічну — надання медичної допомоги: дистанційні консультації, супровід та моніторинг пацієнтів;
- організаційно-адміністративну — оптимізація логістики взаємодії між пацієнтом і лікарем, а також між медичними працівниками;
- превентивну — підтримка профілактичних заходів, спостереження за групами ризику;
- навчальну — підвищення кваліфікації фахівців через обмін досвідом у реальному часі;
- наукову — збирання та аналіз клінічних даних для розроблення ефективніших протоколів лікування.
Водночас телемедицина виконує системоутворювальну роль у трансформації моделі медичної допомоги, оскільки сприяє:
- формуванню єдиного медичного простору;
- збереженню конфіденційності та цілісності медичної інформації;
- стандартизації підходів до лікування в умовах обмеженого доступу;
- підвищенню якості та безперервності медичного супроводу;
- розвитку системних рішень у сфері цифровізації охорони здоров’я.
Отже, телемедицина не винятковий або експериментальний інструмент — вона стала невіддільним складником національної моделі надання медичної допомоги з особливою актуальністю для первинної ланки.
Застосування
На первинному рівні телемедичні послуги мають право надавати сімейні лікарі, терапевти, педіатри. Умова — наявність декларації з пацієнтом про вибір лікаря, який надає ПМД. Такі послуги обов’язково документувати — уносьте відповідні записи в електронну систему охорони здоров’я (ЕСОЗ). При цьому дотримуйтеся вимог щодо автентифікації пацієнта, внесення облікових записів та збереження медичної інформації.
Телемедична взаємодія має відповідати стандартам медичної допомоги й кваліфікації лікаря. Які послуги законодавство дозволяє надавати дистанційно, а що забороняє, ознайомтесь у Довіднику. Наголосимо лише, що такий формат медичної допомоги не можна використовувати в ситуаціях, коли існує загроза для життя пацієнта, стан пацієнта потребує очного візиту або інструментального втручання. Законодавство також вимагає, щоб уперше лікар установлював діагноз очно, а телемедицину застосовував лише для подальшого динамічного спостереження.
Особливої уваги заслуговує застосування телемедицини для пацієнтів із хронічними неінфекційними захворюваннями, як-от: артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, бронхіальна астма, серцева недостатність, ревматоїдний артрит. Вони потребують регулярного контролю, корекції терапії та постійного зв’язку з лікарем. У мирний час це було завданням очного прийому. В умовах війни, переміщення населення, пошкодження медичних закладів і нестачі кадрів саме телемедицина дає змогу забезпечити безперервність медичного спостереження.
На первинному рівні така модель є легітимною, якщо виконаєте чотири ключові умови:
- лікар і пацієнт уклали декларацію;
- лікар веде електронну медичну картку;
- лікар володіє достатнім обсягом достовірної клінічної інформації;
- лікар документує комунікацію в ЕСОЗ.
За таких умов лікар має право:
- коригувати лікування з огляду на динаміку симптомів або зміну способу життя пацієнта;
- контролювати ефективність медикаментів і побічні наслідки за даними щоденників самоконтролю, показників тиску, глюкометрії тощо;
- виявляти ознаки декомпенсації або загострення захворювання на ранніх етапах;
- призначати додаткові обстеження або формувати направлення до вузьких спеціалістів, зокрема в електронному форматі;
- видавати лікарняні, якщо стан пацієнта та отримана дистанційна інформація дає змогу обґрунтувати такий висновок.
Дистанційний моніторинг хронічних пацієнтів особливо актуальний для:
- внутрішньо переміщених осіб, які не змогли перереєструватися за місцем проживання;
- мешканців деокупованих чи прифронтових територій, де доступ до лікаря фізично обмежений;
- пацієнтів з інвалідністю, яким складно дістатися до амбулаторії;
- осіб літнього віку, які обмежені в пересуванні або мають підвищений ризик ускладнень у разі госпіталізації.
Отже, телемедицина — законний та ефективний інструмент первинної медичної допомоги. Якщо правильно її реалізувати, вона не лише зменшує навантаження на заклади охорони здоров’я, а й покращує якість життя пацієнтів і підвищує прихильність до лікування.
Вимоги
Телемедичні послуги — це форма медичної діяльності, що підпадає під дію загального ліцензійного режиму. Тож, аби надавати телемедичні консультації, суб’єкт господарювання (заклад охорони здоров’я...
