Повідомляти пацієнту про те, що в нього мало або й немає шансів на одужання, безумовно, складно. Трапляється, що родичі просять лікаря приховати від хворого страшний діагноз. Також буває, що лікар сам сумнівається, чи надавати пацієнту повну інформацію про невиліковну недугу чи психічний розлад. Проаналізуймо, наскільки це законно. Адже рішення надати неповну інформацію може обмежити інші права і перспективи пацієнта. До того ж, де лікар вчинив етично, а де — суб’єктивно, у разі конфлікту довести дуже складно.
Норми, що дозволять обмежити інформацію
Повна поінформованість щодо стану здоров’я, тобто правильне розуміння власного діагнозу — один із принципів взяття згоди в пацієнта на медичне втручання. З огляду на це, частина четверта статті 39 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров’я» від 19.11.1992 № 2801-XII (далі — Основи) фактично суперечить іншим нормам цього нормативного документа:
|
«Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або по... |
